Теоретичний матеріал

Київські неокласики

Представники	Неокласики належать до доби «розстріляного відродження»: Микола Зеров, Павло Филипович, Максим Рильський, Максим Рильський, Михайло Драй-Хмара, Освальд Бургардт
Відміна від інших угрупувань	Відсутність ідейно-естетичних маніфестів та спроб організаційного оформлення угрупування
Характерні риси світосприйняття та творчості	Прагнення до гармонії між почуттями та розумом, тяжіння до шляхетної культури художнього мислення, риси  «аристократизму духу» у світосприйманні. Неокласики позиціонували себе як естетів і жорстко протиставляли себе народництву й романтизму.
Джерела творчості	Антична лірика, поезія «парнасців», представників російського «срібного століття», українська класична література.
Інші стилі,  що впливали на творчість неокласиків	Неоромантизм, імпресіонізм, символізм
Проблематика творчості	Історико-культурна та морально-психологічна
Тематика творчості	Використання античних тем і сюжетів, міфологічних образів і мотивів, тем, притаманних творам представників «чистого» мистецтва, оспівування земних насолод.
Рід діяльності, крім художньої творчості	Члени групи були активними літературними критиками та теоретиками українського модернізму
Причини переслідувань поетів-неокласиків з боку радянської влади	Прагнення впроваджувати у своїй творчості форми та методи грецького й римського мистецтва, що  представниками влади трактувалося як невизнання радянської дійсності
Спільне в долях поетів-неокласиків	Арешти, сфабриковані звинувачення та насильницька смерть
Значення для розвитку української літератури	Творчість поетів-неокласиків позначилася на літературних дискусіях 1925-1928 років. «Неокласики» сприяли духовному оновленню нації, піднесенню української культури до рівня європейських зразків, формували в читачів високі естетичні смаки. Члени групи у своїй творчості малювали справжні картини сучасності, адже були вільними від ідеологічних гасел та міфологізації діяльності «пролетарських поетів».